 |
||||||
  |
|
|
|
  |
|
|
 |
 |
Тематична бібліографія |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
«Як сонце виплекане слово». До 85-річчя від дня народження Павла Загребельного
25 серпня 2009 року ми мали б відзначити 85-ті роковини з дня народження Павла Загребельного. Ця дата, до якої він не дожив трохи більш як півроку, - ще один привід згадати цього чи не найяскравішого сучасного українського прозаїка. Друга частина – „Матеріали про життя і творчість письменника” (з електронних каталогів бібліотеки «Молода гвардія»). Третя частина – „Твори Павла Загребельного” (з електронних каталогів бібліотеки «Молода гвардія») Четверта частина – „Бібліографія життя та творчості Павла Загребельного” (за матеріалами періодичних видань України). Бібліографія розміщена у зворотній хронології, а в межах року – в алфавіті авторів та назв творів друку. Бібліографічний опис здійснено згідно з чинними державними стандартами. Михайло Слабошпицький Письменника Михайла Слабошпицького нази-вають біографом Павла Загребельного. У 2004 році вийшла друком його книга про Павла Архи-повича — «За гамбурзь-ким рахунком». Пропо-нуємо із неї уривок — «Що записано в біо-графію». На думку Ми-хайла Федотовича, з цього уривку читач найбільш повно зможе уявити, яким був Павло Загребельний «Не знаю, що значнішою мірою вплинуло на письменника Загребельного: життєва чи читацька його біографії. Так, я згоден із сентенцією: людина — це підсумок усього, що з нею було. Але людина — це й підсумок тих книг, які вона прочитала. Про книгу в його житті поговоримо потім. Зараз поговоримо про його життя. ...Мені легко все це уявляється. Селянський син неповних сімнадцяти літ, учорашній випус-кник середньої школи з путівкою райвійськкомату для навчання в артилерійському училищі йде вулицями вранішнього Києва і, може, думає про те, яким буде його перший бій з ворогом. Не по літах високий (зріст був останнім аргументом, коли просив у військкоматі послати його на фронт), йде з зарошеного Ботанічного саду, де довелося заночувати; він, певно, не припус-кає й думки, що там, на фронті, його можуть убити; а водночас він, очевидно, був би просто вражений, аби хтось йому тоді ска-зав, що минуть літа, що в нього буде довге життя і що він стане письменником. Позаду — зовсім небагато прожитого. Маленьке (але йому, звичайно ж, воно здавалося великим) степове село Солошине на Полтавщині, де він народився 25 серпня 1924 року. Дитинство, школа, друзі. І довгі зимові вечори, коли запоєм читалися книж-ки, коли формувалася його духовна конституція, коли душа озивалася назустріч слову Шевченка, Гоголя, Коцюбинського... Очевидно ж, він не знав, що назавжди відходить від села, що згодом, через роки, лише вряди-годи заскакуватиме туди на день-два до батька, а потім село й зовсім зникне з лиця землі і з карти України — його затопить рукотворне штучне море (горе?). Але Солошине озиватиметься з його пам’яті. І в якомусь інтерв’ю він зізнається: «Мені й зараз сняться ті стежки з дитинства, згадуються. Найдорожчі спогади, хоч стільки було потім подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах — моє село, навіть прізвища вибираю для своїх героїв наші, солошинські...» Безнадійний книжник, цей юний селюк, очевидно, і на життя дивився крізь призму прочитаного, мов крізь окуляри, як це бу-ває замолоду з тими небагатьма людьми, що кожну вільну хви-лину віддають книжці і для яких усе прочитане в творі — таке ж реальне й важливе, як і все довкола них. Вони — найвдячніші, найбезкорисливіші читачі, вони переживають описане в творах, як своє власне, а герої, що їм сподобалися, справді стають їхніми добрими знайомцями. Згодом, через кілька десятиліть, Загребельний розповість про все це в «Спробі автокоментаря», яку можна було б назвати й «Автобіографією пристрасного читача та збирача книг», бо винятковий пієтет до літератури, справжня літературоцент-ричність лишилися його супутниками на все життя. Недарма у «Роксолані» є розділ «Книга», а в ньому — такий пристрасний імператив: «Призначення твоє на землі й у світі: читай! Читай на землі сліди живі й мертві, камінь і пісок, у листі дерев і в травах, у сонячнім мареві й у дощовій імлі, в течії рік, в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі лева, у співі птахів, у горінні вогню, в мерехтінні зірок, у безконечних просторах неба — читай! Вогненні літери, випечені в твоїм серці й у мозку, вийдуть з серця і мозку, засяють яскравіше за всі самоцвіти землі, запалають яскравіше від усіх вогнів небесних — читай!» Він виходить уже на майдан Богдана Хмельницького, і нараз його вчаровує білокам’яне диво Софії Київської. Там, попереду, на нього, на таких, як він, на всіх, хто зодяг шинелі, — і навіть на тих, хто не зодяг, — підступно чекають давно відлиті кулі, снаряди, бомби, а тут юного селюка вчаровує ніколи не бачене диво, яке він вдихне на всі груди, понесе в своїй душі через усі пекла війни. Може, в ту мить він і став письменником, а ставши ним, міг уже за кілька днів по тому загинути, так і не встигши написати жодного рядка, як загинуло багато інших — і старших, і його покоління людей; загинули письменники, композитори, зодчі, сталевари, шахтарі, хлібороби, батьки, сини, внуки, найдорожчі і єдині кожен у своїй родині, вони всіяли землю безіменними могилами й лишилися жити на пожовклих знімках у селянській хаті і спогадах усіх тих, кому не дано їх забути. Згодом на читацьких конференціях і в університетських аудиторіях його не раз запитуватимуть: із чого починається книга? Як народжується задум? І він розповідатиме про еволю-цію ідеї того чи того роману. І для стороннього ока все те вигля-датиме дуже просто. Скажімо, поклав собі Павло Загребельний написати монументальний історичний роман «Диво». Вивчив багатющі історичні джерела (звісна річ, праця надзвичайно важ-ка, і не кожен знайде в собі волю самоприректись на неї!), а вив-чивши все те, уявив епоху, в якій жили його історичні герої (власне, навіть духовно переселившися туди), завершив затяжну підготовчу роботу. Лишається тільки написати твір. І він сідає та й пише. Ніби все логічно й послідовно. Але чому ж саме такий задум явився письменникові? Чим це спричинено? Яка ж, мов-лячи словами Анатоля Франса, пригода авторової душі, зродила в ньому оте перше зерно, що з нього згодом і проросло «Диво»? Потім він розмірковуватиме: «Що може бути поштовхом для написання літературного твору? Для мене особисто — найнесподіваніші речі. Історія, пережита чи почута, конкретна подія чи просто настрій, емоційний стан: біль, радість, потрясіння, спогад чи здивування, незначна деталь, але така, що запам’ятовується, і навіть кольорове відчуття...» Зважаючи на неповних сімнадцять літ, одразу добровольця з Солошино на фронт не відправили, він став курсантом Київського артилерійського училища, яке брало участь в обороні Києва. Бойове хрещення курсанта Загребельного відбулося в прикиївському лісі, де він став у ролі рядового великої війни. Був серпень сорок другого. Після того короткого бою він, поранений, потрапив у полон, де пробув аж до лютого 1945-го. Про ті епізоди своєї біографії він розповів у романі «Європа-45». А в його інтерв’ю журналістові Дмитру Гордонові читаємо: «Мене, помираючого, підібрала німецька трофейна команда — літні, як мені тоді здалося, фрици, років сорока. Напоїли кавою із солдатської фляжки, переправили в Болхов, потім в Орел. Там у колишній в’язниці був великий табір. Не помер я тільки тому, що був молодим і досить міцним. В рані в боку завелися черви, ніхто мене не лікував... Два з половиною роки я був у німецьких концтаборах: в Орлі, в Гомелі, в Кальварії — тихому литовському містечку, чия назва у католиків означає Голгофу — місце, де Христос прийняв смертні муки...» Потім його довго за це терзатимуть: як посмів радянський офіцер Загребельний здатися на милість ворога?! Хто ж захищатиме Батьківщину?! І навіть ніякого пом’якшення до нього через те, що захоплено його було непритомного, закривавленого. І що було йому тоді неповних вісімнадцять літ. Майже ворог народу — і все. Його допитували німці, допитували й свої. Застрашували. Але, зрештою, якось усе минулося. Добре пам’ятаю, як інколи шелестіло пошептом у Спілці письменників: оце вже, мовлялечки, кінець Загребельному — знайшли в його біографії періоду війни таке-таке, що ой!.. Сам добре пам’ятаю миршавого пронозу, який періодично з’являвся в редакції «Літературної України», де я тоді працював завідувачем відділу критики, з уже пожовтілим од часу грубезним манускриптом і намагався його всучити або новому працівникові редакції, або відвідувачеві. Я також став його жертвою, коли тільки-но приступив до роботи в цій редакції. Він повідомив, що хоче дати мені матеріал про Загребельного. Я подумав, що це — стаття чи рецензія, і запропонував: залиште, я ознайомлюся, а потім скажу свою думку. Коли він з’явився знову, я сказав йому, що такої гидоти ще ніколи не тримав у руках. Він відповів: я все одно знищу Загребельного. Гадаю, що Загребельний, незважаючи на всю висоту його тодішнього становища, не міг час од часу не відчути, що його, як мовиться, тримають на мушці. Мусив думати, чим підкреслити свою вірнопідданість. Деякі читачі (найчастіше вчителі літератури, школярі чи й студенти) ототожнюють автора з Андрієм Коваленком. Те зумовлене біографічною схожістю письменника і його героя. Але це не той випадок, коли автор має бажання перетворити своє життя в роман. Скажімо, француз Селін вставляв у свої твори бурлескні епізоди свого життя. Відомий літературознавець Жак Бреннер, автор цікавої книги «Моя історія сучасної французької літератури» пише, що читачі були переконані: це саме Селіна, а не його персонажа Бардамю було поранено в голову під час війни 1914 року. А сучасник Селіна — і також француз — Андре Мальро, який називав себе анти-Прустом, автор знаменитих «Антимемуарів», своїм романом «Завойовники» створив собі репутацію учасника китайської революції. Загребельний віддав своєму героєві частину своєї біографії. Пережите видавалося йому — і це цілком зрозуміло — дуже важливим. І він хотів, щоб про це прочитали. Це була його сторінка до історії його сучасника. По війні він вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Збирався навчатися на математичному, мав здібності до точних наук. Але зробив помилку: переклав для себе назву «філологія» не як любов до слова, а як любов до знань. Це звучало як щось узагальнено-універсальне, а тому й заманливе, і він не встояв. Далі, за його словами, навіть було розчарування: це всього-на-всього тільки мова й література. Але потім маятник гойднувся в другий бік — прийшло справжнє захоплення філологією. Більшість його романів створювалося в Ірпені, на древлянській землі. Тут, біля колись повноводої річки, що витікає з самої далекої історії, причаївся Будинок творчості письменників України. Загребельний любив Ірпінь із його скромним затишком і майже завжди по-лондонськи непередбачуваною погодою. Понад два десятиліття можна було його зустріти тут, де йому так добре працювалося. Сам, за кермом власного автомобіля, їхав зранку до Спілки, ввечері ж знову повертався сюди, поінколи сидів тут безвиїзно кілька днів, і тоді з другої кімнати першого корпусу, де він завжди жив, і вдень, і пізно ввечері невгавала друкарська машинка. Ми захоплювалися цією несамовитою працездатністю. До сьогодні він написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів. Він попрощався з Ірпенем на початку вісімдесятих, купивши дачу в Кончі Озерній. «День».-2009.-.№19.-.6 лютого До 85-річчя від дня народження Павла Архиповича Загребельного
Чергове засідання Клубу бібліотекарів, що відбулося 9 вересня 2009 року в актовій залі Спілки письменників України, було присвячене вшанування пам’яті видатного українського письменника Павла Архиповича Загребельного. На засідання були запрошені дружина письменника Елла Михайлівна, знані українські письменники: Юрій Мушкетик, Микола Сом, Іван Драч, заступник голови НСПУ Василь Шкляр, представники бібліотек Києва та київської області. Брали участь в цьому зібранні і співробітники МСМБ «Молода Гвардія»: Ададурова І.А., Антонюк В.І.,Пасічник О.Л. Вів засідання Микола Данилович Сом. Проникливо та емоційно він розповідав про деякі епізоди спілкування з Павлом Архиповичем Загребельним
Спершу головуючий представив дружину Павла Загребельного - Еллу Михайлівну та ознайомив присутніх з гостями-письменниками. Спогадами про Павла Архиповича поділилися: Юрій Мушкетик розповів про те, що Загребельний був дуже освіченою людиною. Любив книгу, міг цитувати на пам’ять безліч цитат. Емоційний, не байдужий до оточуючих, гострий на слово. Проходячи повз гурт людей, міг висловити цікаву думку і зразу ж виникала дискусія. Був людиною обдарованою та різнобічною. Коли писав «Роксолану» цікавився історією Туреччини і вивчав її. З ранку до вечора писав на машинці скрізь, навіть на лавочці у дворі. Для нього література була святістю Іван Драч з особливим хвилюванням згадував про видатного письменника, наукового діяча, пропагандиста книги Павла Архиповича Загребельного. Де б він не був, він скрізь приносив з собою книгу. Якось прийшов на телебачення дав книжку і наголосив – «Прочитайте!» Намагався заохотити людей до книги, зацікавити, донести українське слово. Василь Шкляр поділився своїми враженнями від спілкування з майстром слова:”Письменника творить середовище - де він живе, родина, де він спілкується з друзями”. Павло Архипович був «письменник–диво з серцем хоробрим», цікавився творами своїх колег, знав стилі кожного. Взявши в руки рукопис з перших сторінок міг сказати хто його написав. Про вагу бібліотеки в розвитку сучасної громади, про необхідність „кожного знайти свою дорогу до храму”(Павло Загребельний «Думки нарозхрист» ), вела розмову представник міської бібліотеки імені «Лесі Українки» Хоменко Тетяна Миколаївна. Ми маємо приходити до храму слова - бібліотеки - і кожен мусить знайти свою дорогу до нього. Тетяна Миколаївна підкреслила, що бібліотекарі повинні оберігати, пропагувати і збагачувати цей храм знань та доносити його скарби до користувачів. Натхненно розповідала про свої враження від зустрічі з письменником Ольга Строженко – бібліотекар та письменниця. Павло Загребельний був дуже вдалий на жарти. Він вмів розрядити обстановку жартом, був дуже простою людиною. Сергій Ключканов - викладач латинської мови КДУ науковець, що займається вивченням Візантійської цивілізації - цікаво проаналізував творчість Павла Архиповича. Загребельний у своїй творчості, зокрема у романі «Диво» відслідкував вплив візантійської цивілізації на Київську Русь Наостанку зустрічі до присутніх звернулася Елла Михайлівна - дружина Павла Загребельного. Вона була приємно вражена, великою кількістю щирих шанувальників творчості Павла Архиповича. „Минуть десятиліття…Століття мине…А книги Великого Українця Павла Загребельного будуть читатись, читатись і перечитуватись. Бо це незнищене: СЛОВО, що стоїть на сторожі нації.” Ольга Унгурян / «Січеслав» - 2009 - №3 – С.19
Бернадська, Ніна Іванівна.Українська лiтература ХХ сто-ліття: Навч. посiб. для старшокл. та вступників до вищих навч. закладів / Бернадська, Ніна Іванівна. - Вид. 3-тє, стереотип. - К. : Знання-Прес, 2006. - 271 с. 250 кращих творiв з української лiтератури 7-11 класи [Текст] . - Харкiв : Ранок, 1998. - 480 с Земляк, Василь Сидорович. Заповіт любові : Збірник / Зем-ляк, Василь Сидорович ; Упорядк. та підгот. публікацій Б.П.Ко-мара; Реценз. М.Г.Жулинський. - К. : Радянський письменник, 1983. - 471 с. Золотий гомiн: Українська література: Хрестоматія для 11 кл. середн. шк. / Упоряд. О.С.Непорожнiй; Худож. В.В.Чупри-ніна; Вступ. ст. С.Тельнюка, Л.Новиченка, Л.Танюка, Р.Братуня, Ю.Цекова, О.Непорожнього, М.Наєнка, Н.Кузякіної, О.Гончара, М.Зарудного, В.Шевчука, Є.Гуцала. - К. : Освiта, 1995. - 624 с. Живиця: Хрестоматiя української літератури ХХ ст. у 2-х кн. Кн.2 / За ред. М.М.Конончука; Упорядк. М.М.Конончука, Н.І.Бондар, Т.І.Конончук. - К. : Твiм iнтер, 1998. - 624 с. Семків, Ростислав. Фрагменти: Есеї / Семків, Ростислав ; Передм. автора; Післям. С.Матвієнко. - К. : Смолоскип, 2001. - 88 с. Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Пiдручник. Кн.2 : Друга половина ХХ столiття / За ред. чл.-кор. НАН України В.Г.Дончика. - К. : Либiдь, 1998. - 456 с Павлишин, Марко. Канон та iконостас / Павлишин, Марко. - К. : Час, 1997. - 448 с. - (Українська модерна лiтература) Письменники України: Біобібліографічний довідник / Упоряд. В.П.Павловська, Л.Ф.Бубнова, Л.М.Сіренко. - К. : Укр. письменник, 2006. - 514 с. Слово о Киеве: Стихи и рассказы украинских писателей / Сост. Б.Чалый; Предисл. П.Загребельного; Худож. Г.Целищев. - М. : Детская литература, 1982. - 191 с. Українська література 8 клас - Хрестоматія [Мультиме-діа]: Аудіокнига. - К. : Галина Чайка, 2005. - (Сорока Білобока). - Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. - Харьков : Фолио, 2004. - 511 с. Хрестоматія з української літератури: ХХ ст.: Для учнiв 10-11 кл. середнiх загальноосвiтнiх шкiл / Упорядник Н.В.Лев-чик. - К. : Укр. центр духовн. культури, 1997. - 928 с Твори Павла Загребельного
Т.1: Розгін: Роман - 1979. - 575 с. Т.2: Диво: Роман - 1979. - 575 с. Т.3: Смерть у Києві; Первоміст: Романи - 1980. - 680 с. Т.4: Євпраксія; День для прийдешнього: Романи - 1980. - 581 с. Т.5: Дума про невмирущого: Історія недокінченого життя; Європа 45: Романи - 1981. - 616 с Т.6: Добрий диявол; З погляду вічності; Переходимо до любові: Романи - 1981. - 560 с.
Бібліографія життя та творчості 2009
Біленко В. Павло Загребельний / В. Біленко // Сільські вісті. - 2009. - 5 лют.(№12). - С. 3. ПОМЕР один з найпопулярніших українських письменників. Один з небагатьох його віку, хто і в умовах псевдоринкової незалежності та розвалу українського книговидання чи не найдовше протримався «на плаву»: писав нові романи, їх видавали, про них говорили... П. Загребельного не обминали високі відзнаки за радянських часів. В незалежній Україні присвоєно найпочесніше звання - Герой України. Та головне - його кращі твори допомагали суспільству, читачеві утверджуватися на позиціях гуманізму, громадянської активності, любові до Батьківщини. Пухом йому земля «Для творчості Загребельного характерна колізія — «Моцарт і Сальєрі»: люди яскравого обдарування і войовничої агресивності - найулюбленіші типи героїв письменника / Підготували Надія Тисячна // День. - 2009. - 7 лют.(№20). - С. Павло Загребельний завжди буде присутній у нашій літературі. Своїм доробком у кілька десятків книжок, яких вистачило б на автономну бібліотеку. Пропонуємо увазі наших читачів уривок «Києве, ти щасливий!» із одного з найперших романів письменника «Зло» (у радянські часи з такою назвою твір не міг вийти, тому він називався «День для прийдешнього»). Ісаченко Л. Горить "фальсифікація": (вчора минуло сорок днів, відколи не стало Павла Загребельного) / Л. Ісаченко // Урядовий кур'єр. - 2009. - 14 бер.(№46). - С. 11 Клименко В. Порушилася ієрархія: учора помер патріарх української літератури Павло Загребельний / В. Клименко // Україна молода. - 2009. - 4 лют.(№20). - С. 2. В ніч із понеділка на вівторок у літературі сталася біда. Після тяжкої хвороби у своєму будинку в Кончі–Заспі помер Павло Архипович Загребельний, письменник, який у радянські часи видавався мільйонними тиражами, письменник, який допоміг у літературі дуже багатьом некомерційним талантам, письменник, який орієнтувався в літературі - світовій, українській - як ніхто з нинішніх. «З літератури пішла справжня література», - найточніше сформулював Олесь Ульяненко Пашковський Є. У Господа нехай буде мир йому...: за щоденним політчубленням доумілися при житті не чути навіть такого письменника, як Павло Загребельний / Є. Пашковський // Голос України. - 2009. - 5 лют.(№20). - С. 6. Січеслав: літературно-мистецький та публіцистичний часопис Національної Спілки письменників України / Гол. ред. Леся Степовичка. – Дніпропетровськ, 2009. - №3. – С. 3-114. Спецвипуск „Павлу Загребельному - 85 Смерть патріарха: 3 лютого помер видатний український письменник, лауреат Державної премії СРСР і Шевченківської премії Павло Загребельний. Йому було 84 роки/ Підготували Надія Тисячна, Тетяна Поліщук // День. - 2009. - 4 лют.(№17). - С. Ще за життя Павла Архиповича називали «патріархом української літератури і сучасним класиком». Літературну діяльність розпочав у 50-х роках. Протягом 60—70-х створив більшу частину своїх романів. Можна сказати, що три десятиліття поспіль, від 60-х до 80-х, серед свідомої технічної інтелігенції, тим більше - з-поміж прогресивних гуманітаріїв, мало знайдеться тих, на кого би творчість Загребельного не мала впливу... Троян О. День для спочилого: цього тижня літературна Україна попрощалася з Павлом Архиповичем Загребельним - письменником, котрого за життя величали «класиком», «патріархом». Деякі його твори були перекладені 23 мовами. Наклади його книжок обчислювалися мільйонами. Але в кожного свій вік. Улітку 2009-го Павло Архипович відзначив би своє 85-річчя. Не дожив / О. Троян // Дзеркало тижня. - 2009. - 7-13 лют.(№4). - С. 15. Тисячна Н. «Безстрашний інтелект» залишиться з тими, кому він потрібен: учора Україна прощалася із видатним письменником Павлом Загребельним. Провести його в останню путь прийшло багато українців. Прозаїки, поети й літературознавці різних поколінь, громадські діячі, рядові громадяни. Прийшло й керівництво держави: Президент Віктор Ющенко, секретар РНБО Раїса Богатирьова, міністр культури і туризму Василь Вовкун. Президент зазначив, що видасть указ про видання творчої спадщини Загребельного. Знову підтверджується закон життя: справжні масштаби зробленого Великими Українцями ми усвідомлюємо лише після їхньої смерті? / Н. Тисячна // День. - 2009. - 6 лют.(№19). - С. 2006 Бондаренко Ю. Феномен історичності в романі Павла Загребельного "Диво": до проблеми формування історичної свідомомсті школярів засобами літератури / Ю. Бондаренко // Дивослово. - 2006. - № 2. - С. 2-8 2004
Слабошпицький М. Людина в Системі і поза нею: до 80-річчя Павла Загребельного / М. Слабошпицький // Урядовий кур'єр. - 2004. - 28 серп.(№161). - С. 8-9. Унгурян О. Павло Загребельный: "Я счастлив, потому что мои книги читают...": выдающемуся украинскому писателю исполнилось 80 лет / О. Унгурян // Факты. - 2004.- 27 авг. (№155). - С.5,6. Інтерв'ю Харченко Т. Як самурай на Фудзіямі, почівається Павло Загребельний на вершині 80-ліття / Т. Харченко // Україна молода. - 2004. - 1 вер.(№161). - С. 9. До дати Цибенко О. Павло Загребельний:"На мрії не вистачає часу" / О. Цибенко // Вечірній Київ. - 2004. - 3 вер.(№140). - С. 3. Про створення Загребельним нового літературного жанру. Роман "Стовпо-творіння" 2003 Бондаренко С. Интелегенция выброшенная из жизни / С. Бондаренко // Киевские ведомости. - 2003.- 3 груд.(№268). - С. 8-9. - Павло Загребельний коментирує скандальні події у спілці письменників 2001 Лемыш А. Самая эротическая книга патриарха украинской литературы: "Юлия" - это для меня подведение итогов, мои раз-мышления о жизни. Это история моего поколения / А. Лемыш // 2000. - 2001. - 9-15 нояб.(№45). - С. 17,24. Iнтерв'ю з вiдомим українським письменником Павлом Загребельним, присвячене виходу нової книги та планам на майбутнє 2000 Слабошпицький М. Iсторичний дивосвiт Павла Загре-бельног : (Шкiц до портрета) / М. Слабошпицький // Дивослово. - 2000. - №2. - С. 57-59 1999 Нестерук С. Образи-символи в творчостi Павла Загребельного / С. Нестерук // Слово і час. - 1999.- №8. - С. 62-65 1998 Павло Загребельный:"Большой святости не может быть без большого греха" / Подготовили: О.Курчина, С.Олефир // Факты. - 1998. - 9 апр.(№66). - С. 5-6. Семененко-Маринович А. Загребельний б'є на сполох / А. Семененко-Маринович // Київ. - 1998. - №7-8. - С. 137-140. http://www.day.kiev.ua/ - сайт газети «День» htth://www.sicheslav.porogy.org електронна версія журналу „Січеслав” Бібліографи-укладачі:
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Довідкове бюро:(044) 288-30-12
Тематичний бібліографічний покажчик
Перша частина покажчика – містить повнотекстові матеріали. 
«Майстер слова, Письменник від Бога Павло Загребельний пішов в обійми Вічності. Нам залишається пам'ять – цей кон-центрований згусток болю і любові. Любові до нього, як Вели-кого Українця і водночас Людини світу. До його слова, яке при-тягувало немов магніт, очі, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, лоскотало, надихало, соромило, знетямлювало й отямлювало своєю чарівливою силою, щедрою безмежністю, філігранною розкішшю, красою й багатством, залюбленістю в рідну землю, її людей, в’їдливою іронією аж до сарказму, любов’ю і гнівом, гнівом і любов’ю. Слово Павла Загребельного, всотане з молоком матері, підслухане у народу, шукане і від-найдене у поетів, - рятувало слабодухих, спопеляло хамство і ницість. Його Cлово не зів’яне, не пропаде, не згине, не забу-деться. Воно закарбоване на віки в Його творах і в серцях читачів. Мудрість Його, Доброта, сяєво Душі, нетлінний Розум, незгасний Дух – серед нас. Сьогодні Йому було б вісімдесят п’ять. Вінок непроминальної любові і невтолимої скорботи ми кладемо до ніг – Незабутнього, Неповторного, Невмирущого…» 
Елла Михайлівна та Микола Данилович Сом
Загребельний, Павло Архипович. Твори в 6-ти тт. / ; Під ред. Й.Й.Брояка; Передм. В.Фащенка. - К. : Дніпро, 1979-1981.
Анатолій Дімаров: "Павло Загребельний - з тих, які народжуються раз на століття": 25 серпня минуло 85 років від дня народження Павла Загребельного. Ця дата, до якої він не дожив трохи більш як півроку, - ще один привід згадати цього чи не найяскравішого сучасного українського прозаїка. Інтерв'ю про нього з не менш читабельним і талановитим, цікавим і самобутнім письменником, який упродовж багатьох років і до кінця був одним із друзів Павла Архиповича - розумним, дотепним та іронічним Анатолієм Дімаровим. І почалося воно з розмови про останню книжку Загребельного - збірку публіцистики - "Думки нарозхрист" / Розмову вела Валентина Пащенко // Голос України. - 2009. - 8 вер.(№167). - С. 16-17
Охрімчук О. Патріарх літератури: Павло Загребельний, котрий відзначив вісімдесятиліття, знову пише історичний роман. Тепер про іконописця / О. Охрімчук // Хрещатик. - 2004. - 31 серп.(№125). - С. 3.
