110 років світового визнання

10 грудня 2011 року минає 110-а річниця започаткування Нобелівської премії, якою відзначаються найдостойніші особистості.

Нобелівська премія не має сьогодні собі рівних в світі ні за моральним авторитетом, ні за щедрістю грошової винагороди.

Присудження Нобелівських премій довірено: Королівській АН у Стокгольмі (з фізики, хімії, економіки), Королівському Каролінському медико-хірургічному інституту у Стокгольмі (з фізіології і медицини) та Шведській академії (з літератури). У Норвегії спеціально утворений Нобелівський комітет стортингу (парламенту) присуджує Нобелівську премію за діяльність у зміцненні миру. Участь Норвегії у присудженні премії має історичне підґрунтя: до 1905р. обидві країни були однією державою (шведсько-норвезька унія).

Ім’я кожного лауреата Нобелівської премії офіційно реєструється у довіднику Nobel foundation directory у Стокгольмі. Посмертно премії не присуджуються.

Заповіт Альфреда Нобеля

Див. додатково:
http://www.nobel.mksat.net/nobel_kn/fond/zapovit.html    -   Заповіт Нобеля  (переклад)

        Серед українців та вихідців з України, які подавалися на здобуття Нобелівської премії, але, на жаль, з різних причин нагороду  так і не отримали:
Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Володимир Винниченко, Іван Багряний, Ісмаїл Гаспринський, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Василь Стус, Олесь Гончар, Ліна Костенко. 

Іван Франко – 1915 р. Подання кандидатури датовано 26 листопада 1915 р., але не розглядалося того ж року  через запізнення. У травні 1916 року письменник помер, а згідно «Статутів установ Нобеля» премії посмертно не присуджуються.

Павло Тичина – 1966 р. Письменник П.Тичина двічі відмовлявся  від премії через політичні мотиви (боявся повторити долю Б.Пастрнака).

Микола Бажан  – 1970 р.  Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення своєї кандидатури, тобто через скромність і незнання його творчості за кордоном,  фактично відмовився від нагороди.

Відмовився від премії і письменник Іван Багряний.

Так Україна залишилась без Нобелівських премій через політичні мотиви. Адже навіть з п'яти російських Нобелівських лауреатів лише один догодив радвладі, всі інші виявились "отщепенцами", "клеветниками" і т.ін.

Володимир Винниченко. На Нобелівську премію було номіновано твір “Сонячна машина”. Автор “Сонячної машини” прагнув надати творові європейського розголосу, але ні  Р. Роллан, ні Г. Брандес не написали  до нього передмови, що було б прямим виходом на нобеліанта.

Улас Самчук – 1980 р. Після виходу в світ роману-трилогії «Волинь» кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув торонтський російськомовний журнал «Современник». Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації Нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.

Василь Стус – 1985 р. Нобелівський лауреат Генріх Бьоль висунув на здобуття премії Василя Стуса, але, на жаль, він помер того ж року від тортур у таборі політв’язнів.

Олесь Гончар – 1991 р.Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою. Олесь Гончар міг бути першим письменником-лауреатом незалежної України.

Ліна Костенко – 2001 р. Спілка письменників України зверну­лась до Ліни Костенко: чи вона не проти висунення її на Нобелівську премію. На той час Ліна Костенко вже вийшла зі Спілки письменників України. Коментуючи ініціативу висунення на цю нагороду Ліни Костенко, Оксана Забужко заявляла, що в поетеси немає шансів, бо вона “не входить в тисячу мейнстрімних письменників, перекладених іноземними мовами”.Водночас О. Забужко вважає,що ім'я Л.Костенко “повинно фігурувати кожного року в поданнях”.

“Кожного року необхідно, щоб було ім'я українського письменника в дужках серед кандидатів. Ну не попадуть вони в шорт-лист, ну то хай. Немає значення. Але треба, щоб в дужках завжди було Юкрейн, Юкрейн, Юкрейн... Щоб у того ж самого Нобелівського комітету було усвідомлення того, що є ітература, яку треба ще відкрити світові…”

“Робіть що-небудь! Бо ось ці всі українські жалі та плачі, що ми такі хороші, красиві, а нас ніхто не знає і нас ніхто не цінує... Натомість ні разу не виникало питання, а що ми самі зробили для того, щоб нас знали і нас цінували. Тобто ми досі є країною, яка елементарно не навчилась говорити про себе. Не треба з цього роздувати щось екстраординарне. Треба просто робити свою роботу і треба подавати", - підсумовує О.Забужко.

Додатково див.: тематичний покажчик «Українські Ньютони та Галілеї»,
віртуальна виставка «Слов’янське коріння Нобелівських лауреатів»,
http://www.day.kiev.ua/41045/ - Україна – батьківщина шiстьох Нобелівських лауреатів
http://www.nobel.mksat.net/nobel_kn/fond/grochi.html.  – Нобелівські відзнаки і грошова винагорода лауреата.

Помітили помилку? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.